загрузка...


Якщо якийсь інвестор прийде в Україну з $10 млрд, то вкласти їх йому буде нікуди, – Ложкін

29.11.2017 - 22:07 Новини, Інтерв'ю 455
Загрузка...
82_main_ukr.jpg (36.68 Kb)Секретар Національної інвестиційної ради називає головні причини відсутності інвестицій в Україну і перераховує галузі, які можуть залучити великі капіталовкладення.

Чому інвестиції обходять Україну стороною? Це, мабуть, одне з поширених питань у суспільстві, в уряді, в бізнес-середовищі. У нас часто говорять, що в економіці стався відскок від дна і ось ми вже почали мал-помалу рух вперед. Провели кілька успішних реформ. А інвестиції все не йдуть і не йдуть.

Цього року обсяг прямих іноземних інвестицій склав $2,2 млрд. Наступного очікується $3 млрд. Начебто тренд позитивний. Але це все ще менше, ніж стабільного 2013 року, на який прийнято рівнятися в Україні. Тоді приплив прямих іноземних інвестицій сягнув позначки в $8,6 млрд.

Експерти й економісти говорять, що Україні потрібні привабливі умови, потрібні значно більші реформи, серед яких земельну називають однією з ключових. Мовляв, тоді розтане лід і інвестиції потечуть рікою. Україні також потрібен успішний кейс з продажу великого державного підприємства або цілої групи таких компаній. Можливо, це дасть якусь відмашку з нашого боку – шлях відкрито, можна, можна інвестувати.

Без інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх Україна не зможе розраховувати на більш значне зростання в економіці, та й залишитися на нинішніх позиціях буде не просто.

В Україні навіть функціонує Національна інвестиційна рада при президенті, який шукає інвесторів для держави. Але є одна велика проблема. Великий мінус – якість проектів, куди могли б прийти ті самі інвестиції. Величезний дефіцит по-справжньому привабливих пропозицій. Що ж із цим робити, як розірвати це порочне коло, і коли ж до нас прийдуть інвестиції, НВ Бізнес звернувся з цими питаннями до Бориса Ложкіна, успішного підприємця, секретаря Національної інвестиційної ради.

– Чому Україна умовно не залили інвестиції після Революції гідності?

– Економіка України була на спаді – ми переживали період циклічного падіння цін на сировинні товари на зарубіжних ринках. Перш за все, це стосувалося продукції, яку експортують українські сільгоспвиробники й металурги. У 2014-2015 роках Україна втратила величезний обсяг експортної виручки. Тобто з точки зору макроекономіки країна перебувала в протилежній фазі в порівнянні з, скажімо, попереднім післяреволюційним роком – вдалим 2005-м.

На це накладалася нестабільна ситуація в країні, пов'язана з антитерористичною операцією на Донбасі. В таких умовах – падіння цін на зарубіжних ринках, які є одним з ключових джерел українського ВВП, і дестабілізація на сході, – природно, складно було розраховувати на масштабний прихід інвесторів.

Не забувайте, що процес реформування країни досить нешвидкий: 2014-го року він почався, але тільки 2016-го ми побачили перші позитивні результати. Економіка пішла вгору. Україні необхідно було пережити цей надзвичайно складний етап. І одночасно запустити вкрай важливі реформи: і судову, і антикорупційну реформи, і дерегуляційні.

– Але зараз, як ви самі говорите, ситуація змінюється, а інвестиції до нас не поспішають. Що заважає нам зараз?

– Нам потрібно ще пройти довгий шлях. З іншого боку, якщо ми говоримо вже не про державу, а про бізнес, то у нас проблеми не з тим, кого залучати в якості інвестора, а з тим, куди його залучати. Я сам, перебуваючи в пошуку проектів для своєї інвесткомпанії, стикаюся з цим практично щодня. Якісних, підготовлених масштабних і навіть немасштабних проектів дуже мало. Тобто коли з бізнесменами, які шукають інвестора, спілкуєшся, починаєш їм ставити уточнювальні питання – скільки вам потрібно грошей, на що ці гроші підуть, як структуровано компанію, чи є у компанії аудит – на ці питання дуже часто відповідей не знаходиться. Або відповіді досить наївні, які явно західного інвестора не влаштують.

Є серйозний дефіцит проектів – як у національному масштабі, так і на регіональному рівні. Підготовлених, цікавих інвестору, з хорошою віддачею. Тому що, звісно ж, коли інвестори приходять в Україну, вони сподіваються не на таку прибутковість, як у Німеччині, а все-таки на трохи більшу. Але за рахунок вищих ризиків. Природно, це теж потрібно враховувати.

Прибутковість в Україні має бути вищою за ті 10-15%, які можна отримати в Європі. Тому дефіцит проектів – одна з головних проблем у процесі залучення інвестицій.

– Якщо говорити про законодавство, зараз прийняли закон про заборону так званих «маски-шоу» для бізнесу. Чому це так важливо для інвесторів?

– Закон важливий не тільки для інвесторів, але і для бізнесу, що працює сьогодні в Україні. Для його більшої впевненості в завтрашньому дні, більшої впевненості в тому, що не буде правового свавілля щодо цього бізнесу. Авжеж, це знак для інвесторів, які ще в країну не прийшли, але вони можуть побачити, що уряд, українська влада думає про те, як захистити їхні інтереси.

– Ви думаєте цей закон по-справжньому запрацює?

– Думаю так.

– Чи є сьогодні на світових ринках вільні гроші для інвестування в Україну?

– Безумовно. Грошей у світі зараз дуже багато, і вони в тому числі можуть приходити в Україну. Це гроші великих суверенних фондів, інвестиційних фондів, стратегічних інвесторів, які розширюють свій бізнес. З грошима проблем немає. Є проблема з проектами. Якщо сьогодні, наприклад, якийсь інвестор прийде в Україну з $10 млрд, то вкласти їх йому буде нікуди.

– Виходить, існує помилкова думка про те, що у нас країна відкритих можливостей.

– Влучно підмічено. Дійсно, Україна – країна величезних можливостей. У нашої країни дуже серйозний потенціал в найрізноманітніших галузях. Але спробуйте навіть на папері написати проекти, досить масштабні проекти, щоб набрати $10 млрд. У вас не вийде. І у мене не вийде. Тому що їх просто немає. Це пов'язано, наприклад, з тим, що не запущено масштабної приватизації. Або з наявними бізнесами, які поки не можуть запропонувати щось настільки масштабне.

Я, звісно, не маю на увазі великі компанії, такі як ArcelorMittal або Метінвест, які анонсують дуже серйозні інвестиції в розвиток свого виробництва. Однак це інвестиції в уже робочі проекти. І навіть їх недостатньо. Ось Arcelor анонсував півтора мільярда на найближчі 3-5 років – і вже їх інвестує. Але в сукупності $10 млрд навіть серед великих українських компаній набрати складно. А нам потрібно не 10. Потрібні десятки. Ми якось підрахували, що кожен мільярд доларів прямих іноземних інвестицій, які приходять в українську економіку, додає приблизно один відсоток до ВВП.

– Що ж нам робити? Як змінити ситуацію?

– Мені здається, вона змінюється. Все-таки ситуація з проектами сьогодні і два роки тому краща. Багато робочих бізнесів прагнуть до розширення, це стане драйвером зростання. Тому, хто вже давно працює в Україні, простіше приймати рішення, він розуміє і приймає наявні ризики. Але з іншого боку, що теж вселяє оптимізм, – інвестори приходять в абсолютно нові проекти.

У цьому сенсі і відкриття зони вільної торгівлі з Євросоюзом і Канадою, до речі, дуже позитивний драйвер інвестицій. Тому що в Україні розміщують нові виробництва, розраховані насамперед на ринок Євросоюзу. І туди йдуть пристойні гроші.

– Ви не лише шукаєте інвестиції для України, а й самі є інвестором. Які напрямки в Україні, на вашу думку, найбільш цікаві для інвестування?

– Я вважаю, що перш за все потрібно інвестувати в усе, що пов'язано з експортом. У сільське господарство, в комплектувальні для того, що буде затребуваним в Євросоюзі, оскільки у нас вільна зона торгівлі з ЄС. В енергетику.

– Якщо говорити про сільське господарство, що саме там може бути привабливим для інвестицій? Там дуже багато агрохолдингів, які вже контролюють ту чи іншу галузь АПК.

– По-перше, можна в ці холдинги інвестувати. По-друге, є широке коло сервісних компаній, які можуть з агрохолдингами взаємодіяти. Наприклад, що заважає налагодити виробництво дронів для сільського господарства, які можуть, до речі, бути дуже цікавим продуктом для експорту?

Навколо сільського господарства, на мій погляд, дуже багато недоінвестованих ідей. Зрештою, можна побудувати ще один, новий холдинг.

– Якби ви виділили якусь одну головну проблему української економіки, проблему для інвесторів, яку ви назвали?

– Повторюся: я думаю, це дефіцит проектів.

– Як можна змінити цю ситуацію? Це повинні бути якісь освітні проекти для підприємців чи щось таке?

– На рівні малого бізнесу – так. А на рівні середнього та великого бізнесу – це еволюційний процес. Тобто люди повинні усвідомити, що бізнес потрібно шити за новими лекалами. І той, хто це робитиме, природним шляхом прийде по гроші до цивілізованого інвестора. Цей процес відбувається. На жаль, повільніше, ніж хотілося б.

– На ваш погляд, чому Польщі вдалося, а нам ні?

– По-перше, хто сказав, що нам не вдалося? Я дуже розраховую, що нам вдасться. Це процес. Польща в 1991 році почала активніше проводити болючі реформи, деякі з яких у нас тільки стартували.

Не можу сказати, що час ми втратили повністю, але ми не зробили всього, що повинні були б зробити в 1990-і, 2000-і. Хоча, знаєте, історія не терпить умовного способу.

І тут потрібно дивитися, що відбувалося в цей час в Польщі, що відбувалося у нас, з якими викликами стикалася Україна в ті роки.

Якби Україна, в тому числі в 2014-2016 роках, і зараз отримувала ту допомогу, яку отримувала Польща, фінансову в тому числі, думаю, ситуація була б значно кращою.

– Чому нам цієї допомоги не дають?

– Дають, але, як мені здається, її розмір міг би бути вищим.

– Можна сказати, що ті, на кого ми так сподівалися, за кого гинули люди на Майдані, нас злили.

– Я б так не сказав. Для нас вкрай важлива була підтримка наших європейських і американських партнерів. Вони дуже багато зробили.

– Якщо ми говоримо про держрегулювання, взагалі про ті органи, які найбільше п'ють кров з бізнесу, кого б ви назвали в лідерах?

– Ви знаєте, мені здається, що зараз ситуація швидко змінюється. Наприклад, 2-3 роки тому було актуальним питання відшкодування ПДВ великим компаніям. Зараз вони про це не згадують, бо такої проблеми не існує. Автоматичне відшкодування ПДВ вже працює.

– Ви сказали про систему відшкодування ПДВ. Що ще? Я згоден, що це великий плюс.

– Прийнято масу законів. Від закону про ринок електроенергії (його ось-ось має бути імплементовано) до реформи нафтогазової галузі, яку теж ще не закінчено, але в якій зроблено величезний крок уперед. Зараз, до речі, вже анонсується створення служби фінансових розслідувань, щоб звести всі силові структури, які займаються економічними злочинами, в один підрозділ.

Тобто багато чого змінюється. Ми перебували в непростій ситуації – потрібно було міняти все й одразу. При цьому грошей не було.

– Коли відбудуться зміни, які будуть дійсно відчутні?

– Я вважаю, що вже наступного року ми побачимо позитивну динаміку. Та й найближчі роки чотири мають бути хорошими для української економіки.

Прогнози зростання ВВП, які дають для України міжнародні фінансові організації, на мій погляд, з одного боку реалістичні, а з іншого – недостатні для України. Нам потрібне вибухове зростання, 6-7% на рік – тоді ми вийдемо на нову якість економіки. І тут ключову, хоча й не єдину, роль повинні зіграти прямі іноземні інвестиції.


Інші новини:






Loading...